Перші мало-мальськи правдиві відомості про звички хом’яків я почерпнув з книги Міхая Орсага «Заводь кого завгодно, тільки не крокодила!», Але очне знайомство відбулося пізніше.

Дочки-школярці виповнювалося не те 9, не те 10 років, зараз вже й не пам’ятаю. Зваживши її наполегливим проханням, ми разом вирушили на ринок вибирати хом’яка. У породах хомячіних я і сьогодні не дуже-то розбираюся, тому вибрали попросту те, що сподобалося.

В якості квартири маленькому потішних грудочки дістався старий акваріум з невисокими стінками з оргскла. Йшов час. Грудочку став вже зовсім не маленьким, а здоровенним хомячіной богатирських розмірів у повному розквіті сил. Домашні його ласкаво звали Хомочка. На долоні Хомочка містився з деякими труднощами, але вдачі був відносно лагідного й страхітливого вигляду зуби, як аргумент у спілкуванні, використовував вкрай рідко.

Чого нашому Хомочка на вистачало, так це подруги. Прагнення її знайти проявлялося специфічним запахом тваринного і невгамовними спробами вирватися на свободу. День і ніч, все залишилося від їжі і сну час, наш хом’як невтомно намагався дотягнутися до краю акваріума, щоб вибратися назовні. Довелося зверху покласти металеву решітку, але як з’ясувалося пізніше, решітка виявилася союзницею у боротьбі за права хом’яків.

Процес освоєння дороги на волю проходив поступово. Спочатку Хомочка навчився, зсунувши підстилку в одне місце, дострибувати до прутів грат. Вчепившись кігтиками, хом’як старанно і підлягає зображував деяку подобу вгодованого новобранця, вимушеного освоювати турнік, підкоряючись наполегливим «прохання» сержанта-дідусі.

Одного разу регулярні гімнастичні вправи дали результат. Підтягнувшись на передніх лапках і гарненько розгойдавшись, Хомочка зачепився за грати задніми і, протиснувшись між прутів, опинився на волі.

Чесно кажучи, до того як стався втечу, я не підозрював, що хом’як може пролізти крізь ґрати. Вона здавалася досить частою. Але через деякий час після першого успішного втечі Хомочка охоче і без особливих зусиль демонстрував свої навички всім бажаючим.

Треба відзначити, що час був літній, і «будиночок» хом’яка ми тримали на балконі. Там же, як і у багатьох, зберігався різний мотлох в очікуванні, поки господарі «дозріють» і усвідомлюють, що пора б сміття викинути, а не збирати «про всяк випадок». Перший втеча відбулася, як водиться, вночі. Тріумфуючий хом’як сповістив про успіх гуркотом перекинутих порожніх пляшок, розбудивши між справою всіх домашніх.

Прокидатися по-справжньому не хотілося, але чомусь відразу згадалися розповіді знайомих про збитки, завдані їм або їхнім знайомим втекли домашніми гризунами. Довелося вставати і закривати балконні двері, розкриту унаслідок спеки. «Вранці розберемося, а з балкона хом’якові діватися нікуди». І знову я помилився.

О, це солодка, п’янка свобода! Скількох втікачів зеків згубила ейфорія, викликана раптовим зникненням високих стін і міцних решіток, безпечність і горезвісна надія "на авось".

Наш Хомочка виявився прагматиком. Свобода це добре, але їсти-то треба і на волі. Та й будинок рідний не так уже й поганий, а докучаюча перш решітка раптово перетворилася на союзницю.

Погулявши по балкону, хом’як попрямував в квартиру, діставшись незабаром і до кухні. Уж тут його прагматизм виявився повною мірою. У кухонному столі гризунові завжди є чим поживитися. Набивши повні щоки крупою, Хомочка поніс її в свій будинок, висипав «в засіки» і знову попрямував на кухню.

Скільки рейсів було зроблено – не знаю, але під час чергового походу я закрив балконні двері, як виявилося, відрізавши Хомочка від рідного дому. Не підозрюючи про такий варіант розвитку подій, вранці я довго розшукував втікача, пересуваючи балконний мотлох з місця на місце.

Хом’як пропав. Перше припущення – звалився вниз. На щастя воно не підтвердилося. Пропажа знайшлася на кухні. Під одним з кухонних столів Хомочка влаштував собі нове лігво. Нагриз газет, як міг нашвидку спорудив гніздо, і навіть вкрив його зверху шматком паперу. Але найголовніше – і в новому будинку він продовжував створювати стратегічні запаси.

Виявили хом’яка ми ближче до обіду. Після праведних нічних праць Хомочка мирно спав в новій «квартирі» в оточенні купок крупи. Тікати і ховатися не намагався, може, навіть і зрадів, коли його оселили на колишнє місце і перенесли туди ж все «чесно нажите».

З тих пір прогулянки хом’яка по квартирі стали регулярними, довелося вживати заходів. На сімейній раді одноголосно вирішили віднести Хомочка в зоомагазин, що незабаром і зробили. Але історія моїх знайомств з хом’яками на цьому не закінчилася.

Оригiнал читайте here.

Також цiкаво

Share →

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + five =